МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ
І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний авіаційний університет
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
ВОЛЕЙБОЛ
Практикум
для
студентів усіх спеціальностей
Київ 2013
2
3
Ф 505
Укладачі: В. Г. Єременко, Т. Ф. Свірська
Рецензенти: П. Козубей – канд. пед. наук, доц;
Ю. Усачов – канд. пед. наук, доц.;
В. Семененко – канд. наук з фіз.вих. і спорту, доц.
Затверджено методично-редакційною радою Національного авіаційного університету (протокол № /12 від
13.12.2012 р.)
|
Ф 505 |
Фізичне виховання. Волейбол : практикум / уклад. : В. Г. Єре- менко, Т. Ф. Свірська. – К.
:
НАУ, 2013. – 44 с. |
Викладено теоретичні відомості щодо змісту занять при грі у волей- бол.
Рекомендовано для самостійної підготовки з волейболу.
Для студентів усіх спеціальностей.
ВСТУП
Волейбол (англ. volleyball от volley – «бити м’яч на льоту») –
ко- мандна спортивна гра, у процесі
якої дві команди змагаються на спеці- альному майданчику, розділеному сіткою.
Волейбол – неконтактний, комбінаційний вид спорту,
де кожен гравець
має чітку спеціалізацію на майданчику.
Основу гри у волейбол становить гральна діяльність, що має
харак- тер змагального протиборства, який регламентується спеціальним кодексом правил.
Колективний характер дій гравців команд визначає вимоги до їх гральної організації. Володіння технікою,
індивідуальною тактикою та наявність
достатньої фізичної підготовки – це умови, необхідні для успішної гри команди. Крім цього, необхідні злагоджені взаємодії
і відношення між окремими гравцями,
між ланками та в команді в ціло- му,
що привчає гравців до колективних дій, розвиває у них прагнення до взаємодопомоги.
Перевага волейболу полягає в простоті облаштування місць
занять, а також правил проведення гри.
Це емоційна гра, під час якої гравці отримують великі обсяги
фізи- чного навантаження, які, проте, не переходять межу оптимальних зусиль,
що унеможливлює перевтому, оскільки волейбол за своєю специфікою є вправою
самодозуючою.
Самостійні тренувальні заняття з волейболу можуть бути як
інди- відуальними, так і груповими.
Групове тренування найбільш ефектив- не.
Найкращий час для тренувань – друга половина дня (через 2–3 год. після обіду). Тренувальні самостійні
заняття повинні бути комплекс- ними,
тобто мають сприяти розвитку фізичних якостей, а також зміц- нювати здоров’я та підвищувати загальну працездатність організму
студента. Професійно організовані заняття сприяють зміцненню опор- но-рухового апарату, вдосконаленню всіх
систем організму, ефективно розвивають силу,
швидкість, спритність, витривалість.
Метою запропонованого
практикуму є підвищення ефективності самостійних занять з фізичного виховання
засобами спортивних ігор, зокрема волейболу.
1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВОЛЕЙБОЛУ
Рис. 1
Рис. 2
Рис. 3
Хроніка римського літопису, дато- вана ІІІ ст. до н. е., описує гру, схожу на волейбол (рис. 1).
З 1500 р. відома стародавня гра під назвою «фаустбол». Сенс гри в тому, що від 3 до 6 гравців з кожної команди на- магалися перебити м’яч через невисоку стіну на майданчик супротивника.
У 1895 р. викладач фізичної культури коледжу з м. Геліок (штат Массачусетс) Уільям Дж. Морган (рис. 2) запропонував учням нову розважальну гру, основна ідея якої полягала у тому, що гравці били по м’ячу руками, перекидаючи його через сітку. Гру назвали «мінтонет».
У 1896 р. Альфред Хелстед назвав цю гру «volleyball», що в перекладі з англійської означає «літаючий м’яч», правила якої було оприлюднено в 1897 р. (рис. 3).
У 1900 р. американська фірма Spalding виготовила перші м’ячі для гри у волей- бол. Цього ж року було затверджено перші офіційні правила. Через 12 років правила було переглянуто.
У 1922 р. США виступили з пропозицією включити волейбол до програми Олімпійських ігор.
У 1936 р. на конгресі Міжнародної федерації з гандболу, який проводився у Стокгольмі, делегація Польщі виступила з ініціати- вою організувати технічний комітет із волейболу як частину феде- рації гандболу. Було створено комісію, до якої увійшли 13 країн Європи, п’ять країн Америки та чотири країни Азії. Члени цієї ко- місії прийняли американські правила гри як основні з незначними змінами: виміри проводились у метричних пропорціях; м’яча мож- на було торкатися усім тілом вище пояса; після торкання м’яча на блоці гравцеві було заборонено повторне торкання; висота сітки для жінок – 224 см; зона подавання була чітко обмежена.
З 18 по 20 квітня 1947 р. у Парижі проводиться перший конгрес з волейболу за участю 14 країн (Бельгія, Бразилія, Угорщина, Гол- ландія, Єгипет, Італія, Польща, Португалія, Румунія, США, Уруг- вай, Франція, Чехословаччина та Югославія), на якому було ство- рено Міжнародну федерацію волейболу, Federation Internationale de Volleyball (FIVB–ФІВБ). Першим президентом було обрано Поля Або з Франції.
Для управління у різних регіонах світу та для представництва ФІВБ на місцях було створено зональні конфедерації: Азіатська (1960), Європейська (1963), Африканська (1965), Північної, Цент- ральної Америки та Карибського моря (1966).
У перші роки свого існування ФІВБ встановила загальні прави- ла гри шляхом комбінування правил, прийнятих у США та Європі. Почалася нова ера «силового» волейболу.
До кінця 50-х рр. гра в світі стала настільки популярною, що ФІВБ веде переговори з Міжнародним олімпійським комітетом з приводу включення волейболу до програми Олімпійських ігор.
У 1957 р. чоловічий волейбол було включено до програми Олімпійських ігор та в 1962 р. – жіночий волейбол.
У 1984 р. доктор Рубен Акоста стає президентом ФІВБ, змінив- ши після 37-літнього терміну Поля Або, якого було обрано почес- ним президентом.
У 1996 р. пляжний волейбол, який поширився практично на усіх континентах, було визнано олімпійським видом спорту.
У 90-х рр. за ініціативою Рубена Акости було внесено численні зміни до правил гри, спрямовані на підвищення видовищності змагань.
У 1995 р. спортивна громадськість святкувала 100-річчя з дня народження волейболу.
На XXXI Конгресі ФІВБ у Дубаї в 2008 році було затверджено нові офіційні правила гри у волейбол 2009–2012 рр.
2. РІЗНОВИДИ ТА ІНОВАЦІЙНІ ФОРМИ ВОЛЕЙБОЛУ
Існує багато різновидів гри: пляжний волейбол (біч-волейбол), який є олімпійським видом з 1996 р., міні-волейбол,
гігантський волейбол, піонербол,
парковий волейбол (затверджений
конгресом FIVB у листопаді 1998 р. в
Токіо), воллібол, фаустбол, кертнбол, футбег Нет-гейм
та сепактарау (волейбол ногами),
аква- волейбол, болотяний волейбол,
сидячий волейбол, боссабол,
мікс-волейбол.
Пляжний волейбол (англ. beach-volleyball: від beach, пляж – волейбол, інші позначення – біч-волей, BVB), різновид класичного
Спортсмени грають босоніж на піща- ному майданчику 16х8м, обмеженому біч- ними та лицьовими лініями з укладених по периметру еластичних стрічок. Діаметр м’яча: 66–68 см, вага: 260–280 г. У кожній команді – два гравці без замін.
Рис. 4
Рис. 5
Правилами біч-волея, на відміну від класичного волейболу, позиції гравців на майданчику ніяк не визначені.
Міні-волейбол – гра для дітей до 14 ро- ків (рис. 5). Включено до шкільної про- грами багатьох країн. З’явився міні- волейбол в 1961 р. у НДР. Розрізняють два рівні: міні-3 і міні-4. У кожній ко- манді грають три (чотири) гравця плюс двоє запасних. За команду можуть ви-
ступати одночасно як хлопчики так і дівчатка, але їх співвідношен- ня в командах має бути однаковим. Гра в партії триває до 15 очок. За рахунку 14:14 грають доти, доки перевага однієї з команд не
У міні-волейболу є гра-антипод – гігантський волейбол (рис. 6). Кількість гравців у команді – до ста чоловік, а сам майданчик за розмірами лише вдвічі перевищує звичайний. Грають легким м’ячем у брезентовій покришці діамет- ром 80 см, кількість ударів не обмежена.
Основна технічна відмінність піонер- болу від класичного волейболу полягає в
Рис. 6
тому, що м’яч не подається, а перекидається на бік суперника не уда- ром, а кидком. Матч складається з трьох партій, кожна з яких триває до 15 очок. Виграє команда, яка перемогла у двох партіях. Піонербол включено до програми середніх шкіл з фізпідготовки. Він є підготов- чим етапом в освоєнні азів не лише волейболу, але й баскетболу.
Грають дві команди по 4 гравця в кожнiй на майданчику, роздiленому сіткою.
Воллібол (англ. «wallyball», від «wall» –
стіна) вигадав у 1979 р. американець Джо Гарсіа. Грають дві команди по два, три
Рис. 7
або чотири гравці. Допускається використання бічних стін спортза- лу. Гра ведеться до 15, 18 або 21 очка (але різниця в рахунку по- винна бути не менше 2 очок).
фаустболу (рис.
8).
Рис. 8
У фаустбол грають дві команди по п’ять гравців у кожній (плюс троє запасних) на майданчику 50х20 м – як у приміщенні, так і на відкритому повітрі. Гра складається з двох таймів по 15 хв.
Якщо гра закінчилась нічиєю, то призначаються дві додаткові
5- хвилинки, якщо виникає необхідність – ще дві і т. д. – до перемо- ги однієї з команд з перевагою щонайменше у два очки. Вага м’яча 320–380 г. Замість сітки використовується мотузка, натягнута на висоті двох метрів. Подача виконується з лінії за 3 м від мотузки. Приймати м’яч можна і з льоту, і після відскакування від землі (правила дозволяють лише одне відскакування), пасувати його партнеру та переводити на сторону супротивника потрібно ударом кулака або передпліччям. При цьому діє волейбольне «правило трьох торкань», не дозволяється бити по м’ячу двома кулаками одночасно, а при переведенні на сторону супротивника м’яч не повинен чіпляти мотузку чи пролітати під нею. По м’ячу можна бити будь-якою стороною кулака. Приймати подачу можна будь- якою частиною руки до ліктя.
Кертнбол відрізняється від звичайного волейболу лише тим, що замість сітки натягується достатньо щільна тканина, так що
Кертнбол культивується як окремий вид спорту та входить до програми підго- товки команд із класичного волейболу.
Футбег Нет-гейм або Volley Sock (сокс).
Футбег – це активний вид спорту, що
Рис. 9
Рис. 10
має декілька відгалужень, як наприклад футбег нет-гейм, футбег фристайл, а також Volley Sock (сокс) та комбінує елементи тенісу, бадмінтону та волейбо- лу (рис. 10). Нет-гейм грають по одному або парами. Гравці перекидають м’яч через 5-футову (150 см) сітку, причому торкатися до м’яча можна лише в повітрі ногою нижче коліна. Корт має ширину 6 м 24 см та загальну довжину 13 м 72 см,
розділений сіткою на два рівних майданчики завдовжки – 6 м 86 см кожний. Корт також розділено по ширині центральною лінією, яка створює чотири рівних гральних майданчики. Підрахунок очок лише при подачі. Як і в тенісі, подавати потрібно лише по діагона- лі. Гра триває до 11 або 15 очок, при цьому різниця повинна стано- вити щонайменше 2 очки. При одиночній грі гравець має право зробити поспіль 2 торкання футбега, причому лише на своїй сторо- ні майданчика. У парній грі дозволено 3 торкання на команду, при- чому торкання гравців повинні чергуватися.
У Росії більш поширена гра сокс, яка є спрощеним варіантом одного із різновиду футбега (Hacky Sack). Сокси роблять зі шкар- петок, які набивають рисом, горохом і. т. п.
означає в Малайзії, Сингапурі та Індоне- зії удар ногою, словом takraw у Таїланді називають плетений шкіряний м’яч.
Ігри проходять на майданчику для гри у бадмінтон. У грі беруть участь дві
команди по три гравці. Під час розігру- вання кожна команда має можливість робити три торкання. Торкатися м’яча дозволяється будь-якою частиною тіла, окрім рук. У грі перемагає команда, яка отримує перемогу у двох партіях. При рахунку 1:1 призначається третя партія – тайбрек. У перших двох рахунок триває до 21 очка, з перевагою у 2 очки. Третя партія триває до 15 очок.
Волейбол на воді або аква-волейбол – новий різновид волейболу. Гравці ко- манд знаходяться у воді. Розмір майдан- чика 11х5,2 м (рис. 12).
Болотяний волейбол – різновид во- лейболу, в який грають по коліно у баг- нюці (рис. 13).
Рис. 11
Рис. 12
Рис. 13
У Нідерландах сидячий волейбол відомий з 1956 року (рис. 14).
Рис. 14
ка (10х6) та більш низьке розташування сітки. Головна вимога сидячого волей-
болу – гравцю, який володіє м’ячем, не відривати «м’яке» місце від майданчика хоч на міліметр.
Існує градація спортсменів: до першої групи входять люди з ам- путованими кінцівками. До другої – хто має більш легкі недоліки, наприклад, «поопераційні» коліна або наслідки незначного пошко- дження хребта. Кількість гравців на майданчику неодмінно повин- на відповідати 12 очкам. Гравець з ампутованою кінцівкою – 3 очки, з легким фізичним недоліком – 2, здоровий – 1. Комбінації можуть бути будь-якими.
Боссабол (bossaball) – вид спорту який включає в себе елементи волейболу, футболу та бразильського капоейро і проходить на ба-
У боссабол грають дві команди від
Рис. 15
трьох до п’яти гравців. Вони грають через сітку, як у волейболі, але можуть
підстрибувати у висоту на батуті. Згідно з правилами, м’яча можна торкатися будь-якою частиною тіла, навіть по двічі руками чи головою. На батуті знаходиться лише один гравець, інші грають на землі.
Мікс-волейбол – різновид класичного волейболу. Відмінність полягає у змішаному складі команди (3 чоловіки та 3 жінки). Пра- вила гри як у класичному волейболі.
3. ПРАВИЛА ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ
Ігровий майданчик прямокутної форми розмірами 18х9 м. Вісь середньої лінії розділяє його на два рівні майданчики розміром 9х9 м кожен. На майданчику проведено лінію нападу, задня межа якої розташована на відстані трьох метрів від осі середньої лінії. Дві бічні і дві лицьові лінії входять до розмірів ігрового майданчика.
Зона подачі – це ділянка завширшки 9 м за лицьовою лінією, обмежена з боків двома короткими лініями. Обидві короткі лінії входять до зони подачі.
Сітка встановлюється вертикально над віссю середньої лінії, верхній край сітки встановлюється на висоті 2,43 м – для чоловіків та 2,24 м – для жінок.
Дві білі стрічки закріплюються вертикально до сітки та розта- шовуються над кожною бічною лінією.
Антена – це гнучкий стрижень завдовжки 1,8 м і діаметром 10 мм. Вони закріплюються з зовнішнього краю кожної обмежу- вальної стрічки. Кожна антена височіє над сіткою на 80 см і за- барвлена смугами контрастних кольорів шириною 10 см, переваж- но червоного та білого. Антени вважаються частиною сітки і обмежують із боків площину переходу.
Стійки, що підтримують сітку, встановлюються на відстані 0,5–1,0 м за бічними лініями майданчика. Висота стійок 2,55 м.
М’яч має бути сферичним, із покриттям, зробленим із еластич- ної або синтетичної шкіри, і внутрішньою камерою, зробленою з гуми або подібного матеріалу. Його колір може бути однотонним світлим або комбінацією кольорів діаметром 65–67 см і вагою 260–280 г.
У волейбол грають дві команди, у кожній по шість гравців, троє з них грають на лінії атаки (зони 2, 3, 4), а троє – лінії захисту (зони 1, 6, 5). Мета гри – розіграти м’яч у три торкання з переведенням його над сіткою на половину супротивника, щоб він доторкнувся до майданчика, і не дозволити супернику зробити те ж саме. Щоб перемогти в грі, треба виграти дві партії з трьох або три з п’яти. Підрахунок очок, після кожної подачі. Кожна партія триває до 25 очок, але перевага переможця над супротивником повинна бути не менше 2 очок. Вирішальна п’ята партія триває до 15 очок з міні- мальною перевагою у 2 очки (при рахунку 8 супротивники міня- ються майданчиками).
Початкове розсташування команди визначає порядок переходу гравців на майданчику і має бути збережене упродовж усієї партії
3 4 2 6 5 1
У кожній партії тренер має право про- вести не більше 6 замін. Одночасно мож-
Рис. 16
на замінювати декілька гравців. Гравець заміни може увійти до гри лише один раз
у партії на місце гравця початкового розсташування і може бути замінений лише гравцем, якого він замінив.
Ліберо повинен носити форму іншого кольору, щоб відрізнятися від інших членів команди. Ліберо може замінювати будь-якого гравця на задній лінії. Йому не дозволяється завершувати атакую- чий удар де б то не було (включаючи майданчик і вільну зону), якщо у момент торкання м’яч повністю знаходиться вище верхньо- го краю сітки. Він не має права подавати, блокувати або робити спробу блокування.
М’яч вважається «за» коли:
· торкається підлоги за обмежувальними лініями;
· торкається предмета за межами майданчика, стелі або люди- ни, що не бере участь у грі;
· торкається антен, шнурів, стійок або сітки за межами бічних стрічок;
· перетинає вертикальну площину сітки, цілком або частково знаходячись за межами площини переходу;
· перетинає площину під сіткою
Гравець не може вдарити м’яч двічі поспіль (за винятком бло- куючого).
Два або три гравці можуть торкатися м’яча одночасно, але це вважається як два (три) удари (за винятком блокування). Зіткнення гравців не вважається помилкою. Якщо одночасні зіткнення двома суперниками призводять до «захоплення», то це є «взаємною по- милкою» і розіграш повторюється.
М’яч може торкатися будь-якої частини тіла, або різних частин тіла лише якщо зіткнення відбуваються одночасно. М’яч потрібно ударити, а не схопити або кинути. Під час переходу через сітку м’яч може торкатися її. М’яч, що потрапив у сітку, може залишати- ся у грі, якщо команда не порушила правил трьох торкань.
Дозволено торкатися майданчика суперника стопою (стопами) або кистю (кистями) за умови, що яка-небудь частина стопи, яка переноситься, (стоп) або кисті (кистей) торкається середньої лінії або знаходиться прямо над нею.
Гравець, що виконує подачу, не повинен торкатися ні ігрового майданчика (включаючи лицьову лінію), ні поверхні за межами зони подачі. Після удару гравець, який виконує подачу, може вхо- дити або приземлятися за межами зони подачі або на ігровому майданчику та повинен ударити по м’ячу протягом 8 с.
Гравець задньої лінії може виконувати атакуючий удар на будь- якій висоті з місця, що знаходиться позаду передньої зони, при стрибку стопа (стопи) гравця не повинна торкатися трьохметрової лінії. Гравець задньої лінії може також завершити атакуючий удар з передньої зони, якщо у момент торкання будь-яка частина м’яча знаходиться нижче верхнього краю сітки. Гравцеві не дозволяється виконувати атакуючий удар безпосередньо після подачі суперника. Блокувати подачу суперника теж заборонено.
4. ЗАГАЛЬНА ТА СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ
Протягом однієї гри кожен волейболіст виконує до 200–250 стрибків, значну кількість кидків та падінь, багаторазове перемі- щення на великій швидкості з різкою зміною напрямку та з різкими зупинками. Кількість виконаних технічних прийомів в одній грі доходить до 500, а іноді й більше. Тому за гру спортсмен втрачає 2–3 кг ваги, а частота серцевих скорочень збільшується до 200– 220 ударів за хвилину.
Сучасний волейбол висуває високі вимоги до фізичного розвит- ку волейболіста, який зобов’язаний брати участь як у нападі, так і в захисті. Тому вимоги до швидкісно-силової підготовки волейболіс- тів дуже високі, а багаторазове варіативне виконання технічних прийомів та тривалість гри потребують особливої витривалості.
Фізична підготовка волейболіста тісно пов’язана з тактичною, технічною та психологічною підготовкою. Вона сприяє якнайшви- дшому освоєнню та закріпленню тактичних навичок, а також тех- нічних прийомів гри у волейбол.
Фізична підготовка у волейболі поділяється на загальну фізичну та спеціальну.
Загальна фізична підготовка волейболістів направлена на зміц- нення здоров’я, всебічний розвиток організму, розширення його функціональних можливостей. У процесі загальнофізичної підго- товки особливу увагу приділяють розвитку тих фізичних якостей, які недостатньо розвиваються спеціальними вправами з техніки і тактики гри.
Фізичні якості розвиваються у процесі оволодіння руховими діями. А тому на заняттях із волейболу потрібно використовувати спеціальні вправи для розвитку сили, швидкості, витривалості, спритності та гнучкості.
Підбір засобів і обсяг загальної фізичної підготовки на кожному занятті залежать від конкретних завдань процесу навчання і умов проведення заняття. На початковому етапі на загальну фізичну підготовку відводиться 60–70 % часу. Дуже часто на заняттях за- стосовуються гімнастичні, легкоатлетичні вправи, рухливі ігри, баскетбол, гандбол.
Важливим засобом фізичної підготовки є вправи з предметами: набивними, баскетбольними, тенісними м’ячами, зі скакалкою, гумовими амортизаторами, гантелями тощо.
Вага набивного м’яча, що використовується під час виконання вправ юнаками 17–18 років – до 5 кг, дівчатами – до 3 кг. У впра- вах, які застосовуються при відпрацюванні подач і нападальних ударів, потрібен м’яч вагою до 1 кг. Вправи з гантелями призначені переважно для юнаків 16–18 років. Вага гантель 0,5–3 кг.
Для розвитку фізичних якостей використовуються різні методи:
«з прискоренням», «до відмови», інтервальний, максимальних зу- силь, рівномірний, змагальний та ігровий.
Спеціальна фізична підготовка волейболістів направлена на ро- звиток фізичних якостей, яких потребує кожен волейболіст.
Спеціальна фізична підготовка сприяє розвитку сили окремих груп м’язів, швидкості руху, стрибучості, швидкості рухової реак- ції, рухливості суглобів у необхідних напрямках і з необхідною амплітудою та ін. Завдяки спеціальним вправам, направлених на розвиток конкретних якостей, можна паралельно вдосконалювати виконання окремих технічних прийомів гри у волейбол.
Спеціальна фізична підготовка волейболістів передбачає розви- ток спеціальної
сили, спеціальної витривалості, спеціальної швид- кості, спеціальної гнучкості, спеціальної спритності, навчання
вмінню розслабитися.
Сила – це вміння долати зовнішній опір або протидіяти йому внаслідок напруження м’язів. Від рівня розвитку сили залежить швидкість рухів, сила дає можливість удосконалювати швидкість.
Стрибучість ґрунтується на силі м’язів, швидкості їх скоро- чень, координації рухів у фазі польоту та в момент приземлення.
Сила м’язів кистей. Правильне виконання прийомів техніки гри (передач, подач, нападальних ударів, блокування) залежить від рівня розвитку сили невеликих м’язових груп кисті та пальців рук.
Сила м’язів тулуба. Розвиток сили тулуба – це не лише ізольо- вані вправи (згинання та розгинання тулуба), а й вправи, направле- ні на покращення координації рухів, важливі для підтримання ко- ординації тіла в просторі.
Швидкість у волейболі – це комплекс функціональних якостей гравця, які виявляються:
· у швидкості простих і складних реакцій у відповідь на один або декілька подразників;
· у швидкості виконання прийомів техніки гри;
· у швидкості переміщення гравця на майданчику.
Витривалість визначають як здатність людини протягом трива- лого часу виконувати безперервну динамічну роботу великої або помірної потужності з характерним функціонуванням провідних систем організму. Особлива увага приділяється розвитку стрибко- вої витривалості. Ігрова витривалість – здатність вести гру у мак- симальному темпі без зниження ефективності виконання техніко- тактичних дій.
Спритність проявляється в здібностях волейболіста швидко й сміливо виконувати складні за координацією дії, правильно розв’язувати різні рухливі завдання, швидко перебудовувати свою діяльність відповідно до обставин.
Гнучкість (рухливість у суглобах) – це здібність волейболіста виконувати ігрові рухи з великою амплітудою.
Вміння довільно розслаблювати м’язи значно підвищує працез- датність спортсмена, дозволяє йому досягти високих результатів та більшою мірою розкрити свої можливості. Вміння розслабляти м’язи – це спеціальна навичка, яку можна набути лише шляхом багаторазових повторювань.
5. ТЕХНІКО-ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ
Ефективність засобів при навчанні грі у волейбол значною мі- рою залежить від методів їх застосування. Методи вибираються, зважаючи на завдання, рівень підготовленості студентів та конк- ретні умови роботи.
Специфіка гри обумовлює такі основні напрями методики нав- чання волейболу:
1) розвиток у студентів здатності узгоджувати свої дії з напрям- ком і швидкістю польоту м’яча (диференціювання просторово- тимчасових відношень);
2) розвиток спеціальних фізичних якостей, здебільшого сили і швидкості скорочення м’язів, від яких залежить оволодіння вмін- ням точно визначати момент дії рук на м’яч;
3) розвиток швидкості складних реакцій, зорового орієнтування, спостережливості та інших якостей, що лежать в основі тактичних здатностей;
4) оволодіння широким арсеналом техніко-тактичних дій, необ- хідних для успішного ведення гри;
5) засоби навчання. Основним засобом у навчанні є фізичні вправи, які сприяють вирішенню завдань на певному етапі навчан- ня гри у волейбол. Їх розподіляють на підставі класифікації засобів. Відправним принципом класифікації служить змагальна діяльність волейболістів. У зв’язку з цим усі вправи поділяються на дві великі групи: основні, або змагальні і допоміжні, або тренувальні.
Змагальні вправи – це власне гра у волейбол, тобто те спе- цифічне, що відрізняє його як вид спорту. Тут технічні прийоми і тактичні дії виконують так, як це відбувається в гральній обста- новці на змаганнях (але поза ігровими умовами).
Тренувальні вправи покликані полегшити і прискорити ово- лодіння основними навичками і сприяти підвищенню їх ефек- тивності й надійності. Вони складаються зі спеціальних та загально- розвиваючих вправ.
Спеціальні вправи поділяють на підготовчі, головне завдання яких полягає у розвитку спеціальних фізичних якостей, і підводящі, напрвлені безпосередньо на оволодіння структурою конкретних технічних прийомів.
До підводящих вправ можна віднести імітаційні вправи, які ви- конуються без м’яча.
Методи, які застосовуються у процесі навчання гри у волейбол, зручніше розглядати конкретно з кожного етапу навчання.
Перший етап – ознайомлення з прийомами гри. Тут використо- вують розповідь, демонстрацію та пояснення. Викладач свою роз- повідь доповнює демонстрацією наочних приладь: відеозаписів, схем, макетів майданчика тощо. Показ необхідно чергувати з пояс- неннями. Перші спроби студентів формують перші рухові відчуття. Другий етап – вивчення прийому за спрощених умов. Успіх навчання на даному етапі багато в чому залежить від правильного підбору підводящих вправ: за своєю структурою вони повинні бути
близькі до технічного прийому або тактичної дії.
Вивчаючи прості прийоми і дії, їх виконують у цілому. Для кращого оволодіння складними за структурою прийомами і діями (атакувальний удар), їх розподіляють на складові частини, виділяючи основну ланку.
Третій етап – вивчення прийому або дії в ускладнених умовах. Тут застосовуються повторний метод, метод ускладнень умов прийому (дії), гральний та змагальний методи, поєднувальний ме- тод, колове тренування.
Четвертий етап передбачає закріплення прийому (дії) у грі. Тут використовується метод аналізу виконання рухів (графічні та умовно- кодовані зображення, магнітофонні та відеозаписи), спеціальні зав- дання у грі з техніко-тактичної підготовки, ігровий та змагальний методи. Вивчення кожного прийому передбачає обов’язкове закріп- лення його в умовах підготовчих і навчальних ігор.
Перелік технічних прийомів і дій гри у волейбол
1. Переміщення: кроком; бігом; приставними кроками; подвій- ним кроком; стрибками; падіннями; поєднання способів пересувань із виконанням прийомів нападу та захисту.
2. Передачі: двома руками зверху (в опорі; після пересування; за голову в опорі; у стрибку; за голову у стрибку); однією рукою зверху над собою у стрибку; чергування способів прийому залежно від напрямку та швидкості польоту м’яча.
3. Прийом м’яча: двома руками знизу (стоячи на місці; після випаду; після пересування; за голову, стоячи на місці; за голову після пересування); однією рукою знизу (в падінні за голову з пе- рекочуванням на спину; в падінні убік на стегно; в падінні вперед на руки з ковзанням на груди–живіт); чергування способів прийому залежно від напрямку та швидкості польоту м’яча.
4. Прийоми-передачі: м’ячів, що летять з повільною швидкістю (двома руками зверху вперед стоячи на місці; двома руками зверху вперед після пересування); м’ячів прискорених і швидкісних (дво- ма руками знизу вперед, стоячи на місці, двома руками знизу впе- ред після пересування).
5. Подачі м’яча: нижня пряма; верхня (пряма; бічна з обертанням; бічна без обертання); подача у стрибку, чергування способів подач.
6. Прийом-передача м’яча після атакувальних ударів: прийом (двома руками зверху в опорі та у стрибку, двома руками знизу, стоячи на місці та після пересування).
7. Нападальні удари: однією рукою зверху в опорі кулаком (у стрибку); атакуючі удари: по ходу з розбігу прискорений і швидкі- сний (повільний із переводом); із поворотом тулуба; боковий; по блоку за бічну лінію; із задньої лінії; після імітації передачі м’яча двома руками зверху, чергування способів ударів.
8. Блокування: одиночне за зонами (після переміщення пристав- ними кроками), подвійне зонне (після переміщення), потрійне зон- не (після переміщення).
Техніка переміщень
Для кожного вихідного положення характерні згинання ніг у колінних суглобах і нахил тулуба. Їх завдання – максимально під- готуватися до переміщення.
Стійка волейболіста визначається станом опорно-рухового апа- рату гравця. Висота стійки визначається ступенем згинання ніг у колінних суглобах.
кістю, а також перед виконанням атакуючого удару чи блокуванні гра- вець приймає положення, за якого ноги ледь зігнуто на ширині плечей,
тулуб трохи нахилено уперед, пе- редпліччя зігнуто в ліктьових сугло-
Рис. 17
бах, вага тіла рівномірно розподілена на всю площу опори. Пере- міщатися можна вперед, назад і обидва боки.
Характер переміщень у грі тісно пов’язаний із вирішенням тех- ніко-тактичних завдань у різних ігрових ситуаціях, які виникають
раптово. Переміщення у грі застосовують при виборі місця для атакувальних та захисних дій. Гравцеві доводиться часто застосо- вувати різні переміщення: кроком, стрибком, бігом.
Переміщення кроком гравець виконує на напівзігнутих ногах. На відміну від звичайного кроку, тут потрібно виносити ногу впе- ред, зігнуту в коліні. Це дозволяє швидко приймати вихідні поло- ження для виконання технічних прийомів гри. Крім звичайного кроку можна застосовувати приставний та перехресний кроки.
Переміщення стрибком – це широкий крок у безопірній фазі, який зазвичай виконується для швидкого подолання незначної відстані, а також для зупинки після переміщення.
Переміщення бігом характеризується стартовими прискорення- ми, коли потрібно швидко подолати відстань від 3–4 м (розбіг пе- ред атакуючим ударом) до 6 м і більше (коли м’яч приймають за межами майданчика) з різкими змінами напрямку та зупинками. Здійснюють його на напівзігнутих ногах, що дозволяє зберегти високу швидкість руху на невеликій відстані переміщень. Останній біговий крок за довжиною має бути найбільшим та повинен закін- чуватися стопірним кроком, аналогічним настрибуванню при напа- даючому ударі. Це дозволяє швидко зупинятися після переміщення або різко змінювати його напрямок.
Організаційно-методичні вказівки
· Поставити ліву ногу вперед (шульга – праву) так, щоб ноги були на ширині плечей, злегка зігнуті в колінах. Готуючись до переміщення, переступати з ноги на ногу так, щоб центр ваги тіла не переносився на ту чи іншу ногу, а був на передній частині стопи.
· Після ходьби зайняти зручну стійку так, щоб кисті були перед грудьми, повернуті одна до одної, пальці вільно зігнуті, а великі повернуті до тулуба, нахиленого вперед.
· Пересування приставним кроком, прийняття правильної стій- ки для передачі м’яча (стежити за положенням стопи).
· Переміщення вперед із ноги, яка стоїть позаду; а переміщен- ня назад – із ноги, яка попереду.
· Для переміщення боком праворуч (ліворуч) виконати напіво- берт у напрямку переміщення.
· Після стрибка вгору в момент приземлення прийняти стійку для наступної дії (акцентувати увагу на правильному положенні ніг та рук).
· Стрибки вгору, торкаючись однією ступнею іншої.
· Пружинисті присідання, стрибки вгору (акцентувати увагу на положенні тулуба, вагу тіла переносити у напрямі, найбільш імові- рному переміщенню вперед).
· Стрибки вгору з діставанням зазначеного предмета, після чо- го прийняти раціональну стійку.
· Повільний біг, за сигналом прийняти стійку.
· Біг спиною вперед 3–5 м, зупинка, прийняти правильну стійку.
Критерії самооцінки:
– прийняття вихідного положення у відповідь на зорові сигнали та порівняння його з еталонним виконанням викладачем або з кіно- граммою;
– спіймати м’яч над обличчям або знизу прямими руками, наки- нутого партнером (викладачем) після пересування різними спосо- бами у відповідь на обумовлені сигнали.
Техніка передачі м’яча
Основним прийомом техніки гри у волейбол є передача м’яча, за допомогою якої гравець забезпечує процес організації атакува- льних та захисних дій. Залежно від положення рук розрізняють передачі двома руками зверху та знизу, однією рукою та двома.
Техніка передачі м’яча двома руками зверху
Обов’язковою умовою виконання передачі м’яча двома руками зверху є своєчасний вихід до м’яча й правильне зайняття вихідного положення, а саме: руки зігнуто у ліктьових суглобах, кисті перед обличчям, пальці розведено й направлено вгору, лікті направлено вперед – у боки, ноги зігнуто в колінах, одна нога попереду, тулуб трохи нахилено вперед. Основне навантаження при передачі при- падає на вказівні та середні пальці, решта пальців виконують до- поміжну функцію. Передача м’яча двома руками зверху виконуєть- ся внаслідок узгодженого розгинання ніг, тулуба і рук, при цьому м’ячу надається поступальний рух вгору–вперед. У заключній фазі передачі повністю розгинають ноги, тулуб і руки, а кистями супро- воджують м’яч (рис. 18). За напрямом передачу можна виконувати вперед, над собою, назад (за голову) та боком (правим, лівим).
Для виконання передачі над собою і назад гравець повинен за- йняти положення так, щоб м’яч опинився над ним, кисті над голо-
Рис. 18
Рис. 19
вою і внаслідок незначного прогину в грудній частині хребта й відведення плечей назад виконати передачу. Руки випрямляються вгору, а кисті в проме- нево–зап’ястному суглобі не рухаються.
Передачі виконують на різну відстань і з неоднаковою висотою польоту м’яча. Розрізняють передачі короткі (у межах однієї зони), середні (із зони 2 в зону 3 і т. д.) і довгі (із зони 2 в зону 4 і т. д.). Передачі можуть бути низькими (до 1 м заввишки), середніми (до 2 м заввишки) та високими (понад 2 м).
Різновидністю передачі двома руками зверху є передача у стрибку. Її склад- ність полягає у тому, що така передача виконується в безопірному положенні.
Вправи на техніку виконання пере- дачі м’яча двома руками зверху
1. Ноги зігнуто в колінах, одна нога попереду, тулуб у вертикальному поло- женні. Руки зігнуто в ліктьових сугло- бах, перед обличчям, кисті злегка відве- дено назад.
2. Імітація передачі: випрямити ноги, тулуб і руки з наступним активним розгинанням кистей рук вперед-догори.
3. Із положення основної стійки, взяти пальцями м’яч і тримати перед обличчям так, щоб він лежав на кінчиках пальців. Підкинути м’яч догори, упіймати його та натиснути кінцевими фалангами пальців на м’яч.
4. Підкинути м’яч, спіймати його; потім імітувати передачі (зо- середити увагу на правильному положенні кистей та пальців рук, положенні ніг та їх роботі під час руху).
5. М’яч перед обличчям, випрямити руки вперед-вгору в на- прямі передачі (акцентуючи увагу на положенні кистей у момент повного випрямлення).
6. Передача м’яча біля стінки (звернути увагу на рухи ногами, тулуба і рук), збільшення швидкості рухів.
7. Передача м’яча біля стінки, чергування передачі м’яча у стінку та над собою, з переміщенням назад та в боки.
8. У парах: перший ловить м’яч, імітує передачу, знову кидає м’яч партнеру.
9. У парах: один гравець кидає м’яч у зручне для передачі по- ложення, а другий виконує передачу двома руками зверху.
Організаційно-методичні вказівки
· Точно виконана передача – основа гри. Постійно необхідно удосконалювати першу та другу передачі.
· Готуючись до виконання передачі, необхідно враховувати ситуацію на своєму майданчику і на стороні супротивників.
· Передавши м’яч, не потрібно стежити за ним, а слід негайно готуватися до наступних дій.
· Потрібно намагатися виконувати усі передачі двома руками зверху з опірної стійки. Передавати м’яч знизу чи в падінні тільки в окремих випадках, коли передати м’яч двома руками зверху немо- жливо.
· Не потрібно передавати м’яч у спину партнерові. Передачу з глибини майданчика (4–5 м) слід спрямувати у зону нападу.
· Потрібно вчитися бачити не лише м’яч, а й увесь майданчик. Спостереження за грою – основа тактичного мислення.
· Необхідно повертатися обличчям у напрямі, куди виконуєть- ся передача.
Критерії самооцінки:
– поштовхи набивного м’яча вагою 1–2 кг нагору з вихідного положення стоячи на місці і після пересування в різних напрямках;
– передачі набивного м’яча (серія передач) над собою або в сті- ну на відстань 20–30 см;
– передачі м’яча в мішень на стіні (серія з десятьох передач) на точність. Мішенню є концентричні кола радіусом 10, 30, 50 см (відповідно до діаметра м’яча). Центр мішені розташовується за 4 м від підлоги. Відстань до стіни 2,5 м. Показник 40 очок. (Влучення в центр мішені – 5 очок, друге коло – 4 і т. д.);
– передача м’яча без обертання.
Техніка передачі м’яча двома руками знизу
Завдяки застосуванню силових та планеруючих подач, збільшенню сили нападальних ударів м’яч приймається двома руками знизу.
Під час приймання м’яча двома руками знизу прямі руки вино- сяться вперед–униз, лікті максимально наближені один до одного, кисті разом (рис. 20).
Рис. 20
Рис. 21
Одна нога стоїть попереду, при цьому обидві ноги зігнуто у колін- них суглобах, тулуб злегка нахилено вперед (рис. 21). Руки рухаються лише в плечових суглобах. М’яч приймають на передпліччя, ближче до кисті. Для правильного прийман- ня м’яч має бути перед гравцем. При незначній зустрічній швидкості м’я- ча під час передачі ноги та тулуб випрямляють, гравець активно поси- лає м’яч у заданому напрямі. І на- впаки, коли приймають м’яч після
нападального удару, ще більше згинають ноги, а передпліччя лише підставляють під м’яч, без зустрічного руху до нього.
М’яч приймається знизу однією рукою тоді, коли м’яч падає або летить далеко від гравця. Цим способом користуються після попе- реднього переміщення у випаді, у падінні. Удар виконують кистю зі щільно стиснутими пальцями.
Вправи на техніку виконання передачі м’яча двома руками знизу
1. Після переміщення зайняти раціональну стійку та зімітувати прийом м’яча двома руками знизу.
2. У парах: імітація прийому м’яча двома руками знизу на місці та після переміщення, після підкидання м’яча та виконання переда- чі м’яча двома руками знизу.
3. У парах: після удару м’ячем об підлогу одним гравцем – дру- гий приймає його двома руками знизу і передає.
4. Прийом і наступна передача м’яча двома руками знизу (у парах).
5. Гравець приймає м’яч двома руками знизу після несильного нападального удару (у парах).
Організаційно-методичні вказівки
· Слід завжди бути готовим до прийому м’яча.
· Приймаючи подачу, не потрібно забувати, що кожний гра- вець контролює свою зону.
· Якщо м’яч летить у зону партнера, не варто намагатися при- йняти його, щоб не заважати іншому виконати цю дію.
· Готуючись до прийому м’яча, потрібно завчасно визначити, куди найдоцільніше спрямувати його.
· Приймаючи м’яч двома руками зверху, не варто випрямляти руки, а треба злегка зігнути їх у ліктьових суглобах. При прийомі м’яча двома руками знизу не потрібно згинати їх у ліктьових суглобах.
Критерії самооцінки:
– кидки набивного м’яча прямими руками знизу нагору на відс- тань 6–8 м, не піднімаючи рук вище рівня плечей;
– прийняття правильного вихідного положення (включаючи ки- сті і передпліччя рук) у відповідь на зорові і слухові сигнали, стоя- чи на місці і після пересування в різних напрямках;
– прийом м’яча в мішень на стіні (десять прийомів) на точність – 30 очок. Відстань до стіни – 3 м;
– прийом м’яча від подачі в площину атаки (між зонами 3–2) – виконати три-чотири прийоми з п’ятьох.
Техніка подачі м’яча
У сучасному волейболі подача використовується не лише для початку гри, а й як ефективний засіб атаки. Щодо характеру рухів, подачі можна поділити на силові, спрямовані та планеруючі.
Залежно від руху руки, яка виконує удар, і розміщення тулуба гравця щодо сітки найбільш поширеними є нижня пряма та верхня пряма подачі м’яча.
Техніка нижньої прямої подачі
ліва (у правші, права – у шульги) нога попереду, тулуб трохи нахилено впе- ред. М’яч – на долоні лівої (у правші, правої – у шульги) руки, зігнутої у ліктьовому суглобі, навпроти руки, що виконує удар. Правою рукою замаху- ються назад, вагу тіла зміщують у напрямі ноги (рис. 22). Одночасно з
цим м’яч підкидають вертикально Рис. 22
вгору на 0,4 – 0,6 м. Випрямляючи праву ногу й виконуючи махо- вий рух правою рукою вниз–уперед, виконують удар по м’ячу зни- зу–ззаду на рівні поясу, спрямовуючи його вперед–догори. Під час подачі погляд гравця зосереджений на м’ячі. Удар можна викону- вати як долонею, так і кулаком.
Техніка верхньої прямої подачі
Під час виконання гравець стає обличчям до сітки, одну ногу (у
Ударний рух починається сильним розгинанням правої ноги, поворотом тулуба ліворуч, перенесенням ваги на ліву ногу (рис. 23). Права рука руха- ється до м’яча; випрямляючись (кисть ледь напружена, пальці міцно стисну- ті), завдають удару долонею по м’ячу. Після удару кисть йде за м’ячем, згина- ється; рука опускається донизу, тулуб
Рис. 23
згинається і розвертається ліворуч.
Вправи на техніку виконання верхньої прямої подачі м’яча
1. Поставити злегка зігнуті у колінах ноги на ширину плечей, ліва нога приблизно на 1–0,5 ступні попереду. М’яч підкидається вгору з одночасним замахом і перенесенням ваги тіла на ногу, що стоїть позаду. Гравець стоїть обличчям до сітки і однією рукою тримає м’яч на рівні грудей.
2. Підкинути м’яч угору, упіймати його так, щоб ліва рука підт- римувала знизу, а права накрила зверху, натиснути кінцевими фа- лангами пальців на м’яч.
3. Прийняти основну стійку. На «раз» відвести руку в положен- ня замахування (перевірити положення). На «два» підкинути м’яч,
на «три» розігнути ногу, яка стоїть ззаду, і ривком виконати удар- ний рух.
4. Удар по м’ячу у напрямі партнера, який стоїть на боковій лінії (відстань 9 м) – на «раз» виконати замахування, на «два» під- кинути м’яч, на «три» – ударити по м’ячу, акцентуючи увагу на послідовності виконання рухів.
5. У шерензі по одному багаторазові підкидання м’яча на різну висоту, залежно від способу подачі.
6. Біля стіни в колоні по одному. Перший гравець підкидає м’яч, виконує замахування та ударяє по м’ячу в напрямку стіни вибраним способом подачі.
7. Дві шеренги обличчям одна до одної на відстані 5–6 м. Грав- ці першої шеренги виконують подачі у бік гравців, які стоять у другій шерензі.
8. На обох сторонах майданчика у шеренгах напроти сітки, на відстані 5–6м від неї гравці виконують подачі зазначеним способом через сітку. Повторюється те ж саме, але гравці розташовуються на лицьових лініях майданчика.
9. У колоні по одному у зоні подачі подачі виконуються обра- ним способом.
10. Подачі виконуються у раніш зазначені зони та за орієнтира- ми, розташованими на майданчику.
Організаційно-методичні вказівки
· Навчитися подавати влучно та сильно. Добре виконана пода- ча – це атакувальний удар.
· При подачі потрібно зайняти стійке положення. Якщо м’яч підкинуто під час подачі невлучно, то необхідно дати йому впасти на землю і повторити спробу.
· Під час виконання подачі необхідно стати на 1 м. далі від ли- цьової лінії. Це допоможе уникнути помилки (подачу з лінії забо- ронено правилами гри).
· М’яч потрібно не лише подавати, а спрямовувати у найбільш вразливі місця майданчика.
· Поквапливість при виконанні подачі призводить до втрати м’яча або до спрощення подачі. Для поліпшення якості подачі необхідно визначити її напрям, максимально використовуючи на- лежних 8 с.
· Виконавши подачу, не слід затримуватися на місці, а відразу активно включатися у гру.
Критерії самооцінки:
– кидки набивного м’яча прямою рукою знизу (зверху) вгору на відстань 6–8 м, не піднімаючи руку вище (і не опускаючи нижче при кидках зверху) рівня плечей;
– точність подач за зонами майданчика: чотири влучення із ше- сти спроб;
– польот м’яча без обертання (при верхній прямій подачі).
Техніка прямого нападального удару
Ефективним засобом нападу є атакувальний удар. Атакувальний удар виконується після стрибка з місця або з розбігу, з наступним ударом та приземленням, враховуючи висоту сітки. Щоб стрибнути з розбігу, відштовхуються однією або двома ногами; з місця – лише двома ногами.
Найбільш поширений прямий нападальний удар, який викону- ють із положення обличчям до сітки. Прямі нападальні удари роб- лять у різних напрямах з переведенням м’яча ліворуч (праворуч), після розбігу та у стрибку з місця.
Розбігатися можна під різними кутами відносно сітки, і склада- ється розбіг із 2–3 кроків, найважливіший із них – останній, який виконують стрибком та широким стопірним рухом внаслідок різкої
починаючи з другого кроку, обидві руки відводяться назад, а на останньому кроці різко виносяться вперед. Стрибок викону- ють із стійки – ноги паралельно на ширині 20–30 см одна від одної. Відштовхуються перекатом ступень із п’яток на носки, випрямленням ніг та тулуба (рис. 24).
Велике значення має узгодженість дій: у момент приставлення лівої ноги руки йдуть униз так, щоб ноги випрямилися одночасно з рухом рук угору. Руки споча- тку йдуть разом до рівня обличчя, а потім активніше працює права рука, яка виконує
Рис. 24
атакувальний удар. Ударний рух почина-
ється зі швидкого згинання тулуба. Рука, що виконує удар, розги- наючись в ліктьовому суглобі, рухається вперед–вгору з виведен- ням вперед передпліччя. Спочатку рухається плече, за ним – пе- редпліччя і кисть. Ефективність цього руху зростає поступово і досягає найбільшої швидкості у момент торкання м’яча. Удар кисті припадає на верхню-задню частину м’яча, який знаходиться перед головою. Після удару гравець м’яко приземлюється на носки, зги- наючи ноги, тулуб, а напівзігнуті руки опускаються донизу.
Вправи на техніку виконання прямого нападального удару м’яча
1. Гравець знаходиться біля стіни на відстані 6 м, у лівій руці – м’яч на висоті плечового пояса, ліва нога на півкроку попереду. Удар по м’ячу виконується правою рукою, накриваючи його доло- нею зверху так, щоб він відскочив під кутом від підлоги до стіни та повернувся до гравця. Так само, удар виконується лівою рукою, м’яч тримають у правій руці, права нога попереду. Удар по підки- нутому м’ячу. Гравець одночасно підкидає м’яч і замахується ру- кою так, щоб ударити по м’ячу у найвищій точці.
2. У парах: на майданчику, один гравець підкидає м’яч і вико- нує удар так, щоб м’яч відскочив від землі та перелетів на проти- лежний бік майданчика, де партнер виконує передачу над собою і повторює удар. Удари виконують правою та лівою рукою.
3. Гравці розміщуються на лінії нападу з обох боків від сітки, розбігаються і в стрибку кидають м’яч двома руками зверху через сітку. Те ж саме виконують однією рукою.
4. Один із партнерів стоїть на лінії атаки у положенні готовнос- ті до виконання удару, інший – біля сітки з м’ячем. Останній під- кидає м’яч, а його партнер розбігається і в стрибку у найвищій точці ловить м’яч, який летить перед ним.
Організаційно-методичні вказівки
· Необхідно розвивати стрибучість. Якісний стрибок – основа нападального удару.
· Слід навчатися виконувати удар з будь-якої передачі, якщо м’яч летить над верхнім краєм сітки.
· Необхідно володіти атакувальні удари правою та лівою рукою.
· Готуючись до нападаючого удару, треба уважно спостеріга- ти за гравцем, який виконує передачу, та за діями супротивника.
· Не потрібно поспішати розбігатися для стрибка та атакую- чого удару. Перший крок варто робити лише тоді, коли м’яч торк- неться рук того, хто виконує передачу.
· Необхідно намагатися виконувати атакувальні удари з різним зусиллям та у різних напрямках. Не варто виконувати поспіль два удари з однаковою силою та в одному напрямі.
· Якщо прийнято рішення виконувати слабкий нападальний або обманний удар, то потрібно стрибнути так само високо і різко, як при звичайній атаці.
Критерії самооцінки:
– різниця висоти стрибка вгору з місця поштовхом двома нога- ми без допомоги і за допомогою рук;
– кидки тенісного м’яча через сітку однією рукою в стрибку з розбігу, не опускаючи руку нижче рівня плеча;
– атакувальні удари через сітку в стрибку після розбігу в один крок із власного накидування м’яча.
Техніка блокування
Блокування – один із ефективних захисних засобів, а нині його застосовують і для контратакуючих дій.
Блокування перетинає шлях м’ячеві, що перелітає через сітку. Цей прийом складається з переміщення, стрибка, виносу та постави рук над сіткою, приземлення.
напряму польоту м’яча.
Одиночне блокування (рис. 25). Перед по- чатком дій блокуючий приймає вихідне по- ложення: ноги зігнуто, ступні на ширині пле-
Рис. 25
чей, руки перед грудьми.
Після визначення напряму передачі для удару блокуючий на не- великій відстані від м’яча переміщається приставними кроками (а на відстані 2–6 м – ривком уздовж сітки), на останньому кроці- стрибку повертається обличчям до сітки і виконує блокування. У зоні атаки гравець ще більше згинає ноги: це сприяє збільшенню сили відштовхування. Розрахувавши, коли потрібно стрибнути на блок, гравець відштовхується від опори та виносить руки вгору. У безопорній фазі зоровий контроль переключають із м’яча на руки нападаючого.
Стрибок блокуючого, як правило, виконується пізніше, ніж стри- бок нападаючого. Під час блокування пальці рук напружено розчепірені, відстань між кистями не перевищуе поперечника м’яча.
Виконуючи блокування, необхідно:
а) вибрати місце й визначити час стрибка;
б) розміщувати руки над сіткою залежно від місця, де в даний момент опинився м’яч, та способів нападального удару;
в) стежити за діями нападаючого в момент удару;
магає ситуація.
Після блокування гравець повинен при- землитися на зігнуті ноги, руки опустити вниз та бути готовим до повторного стриб- ка, – самострахування, переміщення в будь-якому напрямі, виконання передачі.
Групове блокування виконують два або три гравці. Подвійне блокування (рис. 26) – основний спосіб захисту, який застосову-
ють для закриття певної зони майданчика
Рис. 26
(зонний блок). Між блокуючими розрізняють основного та до- поміжного. Перший із них, діючи в зоні 3, перекриває основний напрям удару (із зони 4 в зону 4; із зони 2 в зону 2), а до нього приєднується допоміжний блокуючий Під час блокування напа- дальних ударів скраю сітки долоні блокуючих розвернуті так, щоб м’яч відскочив на майданчик супротивника.
Стрибок необхідно виконувати вертикально, інакше гравець може перейти середню лінію, торкнутися сітки або стикнутися з іншим гравцем.
Вправи на техніку виконання блокування
1. Гравець присідає на місці, різко згинає і розгинає ноги. Те ж саме з обтяжуваннями.
2. Присідання поперемінно на правій і лівій нозі. Те саме з об- тяжуваннями. Підскоки на двох ногах на місці з одночасними ру- хами рук.
3. Гравці в парах підскакують і торкаються долонями один од- ного над сіткою.
4. Гравець імітує рух під час блокування біля сітки, стіни. Стрибає з місця, у момент стрибка дивиться на руки. Те саме після переміщення праворуч (ліворуч) на один, два, три і більшу кіль- кість приставних кроків. Особливу увагу звертають на стопірний рух ноги, яка виставлена вперед після останнього кроку і замаху- вання руками в момент поштовху. Це необхідно для напряму тулу- ба під час стрибка вгору, а не в довжину. Швидкість переміщення поступово збільшується.
5. Гравці по одному виходять із колони в зону 2. Викладач стоїть на підвищенні на протилежному боці майданчика в зоні 4, підкидає м’яч і ударяє у відомому напрямі. Гравець робить дві-три спроби блокування.
6. Гравці розміщуються парами обличчям один до одного з обох боків сітки. Сітка нижче, ніж потрібно на 5–8 см; нападаючий гравець тримає м’яч у руках, розбігається з двох-трьох кроків та виконує нападаючий удар, а блокуючий гравець намагається закри- ти удар блоком. Вправа проводиться змагальним методом. Блоко- вані та пропущені м’ячі підраховуються з 10–15 виконаних ударів, після чого гравці міняються місцями.
7. Багаторазова імітація блокування з переміщенням праворуч і ліворуч та доставанням підвішеного м’яча, який знаходиться на висо- ті, що перевищує на 1 м зріст юнаків та на 80 см – зріст дівчаток.
8. Імітація групового блокування. Гравці знаходяться в зоні 3 обличчям один до одного, стрибають та торкаються долонями один до одного над сіткою, після приземлення переміщуються (один – у зону 2, а інший – у зону 4 та виконують блокування з гравцями, які перебувають у цих зонах. Потім переміщуються в зворотному напрямі в зону 4, у зону 2, де повторюють блокування.
Оволодівши блокуванням нападального удару з відомим напрямом, гравці мають навчитись виконувати блок нападального
удару з довільним напрямом. Для цього потрібно навчити гравців умінню спостерігати за діями нападаючих, коли ті перебувають в опорному і безопорному положенні. Тут доцільно використовувати вправи, які проводяться за зоровим сигналом.
9. Тренер, стоячи біля сітки на одному боці майданчика, підносить праву руку, повертаючи кисть то праворуч, то ліворуч. На іншому боці майданчика відповідно за цим сигналом блокую- чий гравець переводить руки в потрібному напрямі.
10. На одному боці майданчика нападаючий гравець із відстані 1,5–2 м від сітки підкидає м’яч уперед, розбігається і виконує удар. Блокуючий гравець, визначивши за траекторією м’яча місце удару, переключає увагу на рух нападаючого та відповідно до його дій закриває блоком напрям прямого нападального удару. Вправу ви- конують парами по всій довжині сітки.
11. Нападаючий гравець у зоні 4 виконує удар з передачі, яка спрямована із зони 3, блокуючий повинен зайняти місце ліворуч від м’яча і руки спрямувати ліворуч, а після удару із зони 2 він робить те саме, лише праворуч від м’яча Якщо удар блоковано, блокуючий не виключається з подальших дій, а намагається здійс- нити самострахування.
Необхідно навчити студентів виконувати по черзі серію ударів із малої та великої відстані від сітки. Це дасть можливість гравцям зрозуміти відмінність у поставі рук при блокуванні «близьких» та
«віддалених» м’ячів.
Більшість наведених вище вправ проводяться в спрощеній ігровій ситуації.
Орієнтовні вправи для вдосконалення блокування в умовах, наближених до гри у волейбол
1. На одному боці майданчика знаходяться три блокуючих і три захисники на задній лінії. На іншому боці – нападаючі гравці в зонах 4 та 2. Перша передача спрямовується в зону 3, де гравець передає м’яч для удару в зону 4 або супротивники організовують індивідуальне та групове блокування. Якщо м’яч пройшов повз блокуючого гравця, його приймає захисник та несильним ударом спрямовує у бік нападаючих. Якщо м’яч відскочив від рук блокую- чих на сторону нападаючої команди, гравці намагаються прийняти його і знову повторити нападальний удар.
2. Те ж саме з індивідуальним і груповим блокуванням напада- льних ударів у напрямі розбігу (під різним кутом до сітки) з різних за висотою і відстанню від сітки передач.
3. Вдосконалення блокування в зоні 3 нападальних ударів із низьких передач із переключенням у зону 2. Блокуючий стрибає у зоні 3. Передачі для удару спрямовують у зону 4, тому гравець зони 3 швидко переміщується в зону 2 та бере участь у груповому бло- куванні.
4. Вправи ускладнюються зменшенням кількості блокуючих гравців.
Організаційно-методичні вказівки
· Під час блокування потрібно дивитись не на м’яч, а на супро- тивника, який завершує атаку.
· Виконуючи блокування, треба стрибати з деяким запізненням після нападаючого.
· Не потрібно розводити широко руки під час блокування: м’яч може пройти між ними.
· Слід завчасно визначати, хто з команди супротивника успіш- но грає в нападі, не виконувати блокування, якщо гравці виходять для передачі із задньої лінії.
· Потрібно пам’ятати, що після блокування гравець має право ще раз доторкнутися до м’яча.
· Після блокування треба приземлятися на зігнуті ноги, це до- поможе швидко включатися в наступні ігрові дії.
· Не потрібно розставляти руки, коли приземлюєшся після групового блокування, щоб не заважати діям партнера.
· Після блокування потрібно негайно відступити на крок від сітки, приготуватися до наступних дій.
Критерії самооцінки:
– відстань перенесення рук через сітку в стрибку з місця і після пересування 20 см і більше;
– результативність блокування атакувальних ударів, які вико- нують супротивники із власного підкидання м’яча.
Для вдосконалення техніки у волейболі застосовуються усі відомі методи. Найбільш поширені змінний і повторний методи, а також усі варіанти й різновиди змагального та ігрового методів.
Різноманітність поєднання методів і їх варіантів дозволяє ство- рювати безмежні можливості для постійного вдосконалення тех- ніки волейболістів.
Методика навчання тактичної підготовки
Тактична підготовка – це педагогічний процес, направлений на досягнення ефективного застосування технічних прийомів до складної ігрової обстановки за допомогою тактичних дій, які ста- новлять раціональну форму організації діяльності в грі для досяг- нення успіху.
Тактичну підготовку не можна зводити до навчання тактичним діям. Основою успішних дій у грі є спеціальні якості (спостере- жливість, швидкість реакції тощо) та вміння гнучко використо- вувати технічні прийоми.
Власне ж тактичні дії є своєрідною формою організації дій во- лейболістів індивідуально, у групах і команді в умовах єдиноборс- тва із супротивником, що дозволяє найбільш повно реалізувати якості, уміння і навички, набуті в процесі занять.
Перший етап тактичної підготовки направлений на розвиток визначених фізичних і інтелектуальних якостей, що лежать в ос- нові успішних тактичних дій. Ефективними засобами тут є різні вправи, рухливі ігри й естафети, що вимагають швидкості реакції й орієнтування, швидкості відповідних дій, кмітливості, спостереж- ливості, переключення з одних дій на інші тощо.
Другий етап становить собою формування тактичних умінь у процесі навчання студентів технічним прийомам, щоб у грі поєд- нувалася техніка та тактика. Досягається це двома шляхами.
По-перше, у міру оволодіння тим або іншим технічним прийомом його поєднують із якостями, обумовленими успіхом тактичних дій.
По-друге, на етапі вивчення прийому за складних умов застосо- вують таку систему вправ, яка сприяє формуванню тактичних умінь, наприклад подача на точність у зони (лінії захисту та лінії нападу), між зонами, до лицьової лінії, чергування способів подачі. На цій основі легко засвоюються індивідуальні тактичні дії при подачі: на гравця, що слабо приймає м’яч, на гравця, що вступив у гру при заміні, на розігрувача, який виходить до сітки з задньої лінії і т. д.
Третій етап тактичної підготовки – вивчення власне тактичних дій: індивідуальних, групових та командних у нападі та захисті. На першму плані – вправи з тактики, ігрові вправи та двостороння гра. Велика увага приділяється вихованню вміння швидко переклю-
чатися від виконання однієї дії до іншої.
Двосторонню гру вводять поступово, їй передують підготовчі до волейболу ігри, рухливі ігри, естафети.
Таким чином, формування тактичних умінь починається ще з підготовчих і підводящих вправ, продовжується у вправах з тех- ніки, досягає найвищого вираження у вправах із тактики, у нав- чальних, контрольних іграх та змаганнях.
Скорочений перелік прийомів та дій до програмного матеріалу
Індивідуальні тактичні дії: вибір місця для виконання передачі, подачі, приймання, відбивання, нападальних ударів, приймання атакувальних ударів, блокування, страхування залежно від ситу- ації; вибір способів відбивання м’яча через сітку, передач, подач, приймання подач, атакувальних ударів, приймання атакувальних ударів, блокування залежно від ситуації; вибір напрямку передач, подач, атакувальних ударів, приймання м’яча, приймання-передача залежно від ситуації; чергування способів та напрямки дій залежно від ситуації та плану ведення гри; зміна способів та напрямків дій залежно від ситуації й плану ведення гри.
Групові тактичні дії: взаємодія гравців задньої лінії із гравцями передньої лінії при прийманні подач (атакувальних ударів); взає- модія гравців передньої лінії (розігрувачі) із гравцями передньої лінії (нападаючі) при передачах; взаємодія гравців передньої лінії при одиночному блокуванні; взаємодія гравців задньої лінії при одиночному блокуванні; взаємодія гравців між лініями при одиноч- ному блокуванні; взаємодія гравців задньої лінії із гравцями зад- ньої лінії, що виходять до сітки (розігрувачі) при прийомі подач (атакувальних ударів); взаємодія гравців передньої лінії (напа- даючі) із гравцями, що виходять із задньої лінії (розігрувачі) при передачах; взаємодія гравців передньої лінії при груповому блоку- ванні; взаємодія гравців задньої лінії при груповому блокуванні; взаємодія гравців між лініями при груповому блокуванні; взаємодія гравців передньої лінії (розігрувачі) із гравцями задньої лінії при передачах; взаємодія гравців задньої лінії (нападаючі) із гравцями
задньої лінії (розігрувачі), що виходять до сітки при передачах; взаємодія гравців задньої лінії (нападаючі) із гравцями передньої лінії (нападаючі) при прийманні-передачі; взаємодія гравців пе- редньої лінії (нападаючі) один із одним при передачах у стрибку (відкидах).
Командні тактичні дії: розташування команди для приймання подач при системі гри в нападі з другої передачі гравця передньої лінії (зони 3, 2, 4); взаємодія команди в нападі з другої передачі гравця передньої лінії; взаємодія команди в захисті за системою «у лінію» (при одиночному блокуванні); взаємодія команди в нападі при контратаці (перехід від захисту до нападу); взаємодія команди в нападі при повторних атаках; розташування команди для прий- мання подач при системі гри в нападі з другої передачі гравця, що виходить із задньої лінії (зони 1, 6, 5); взаємодія команди в нападі з другої передачі гравця, що виходить із задньої лінії (зони 1, 6, 5); взаємодія команди в захисті за системою кутом уперед (при групо- вому блокуванні); взаємодії команди в захисті за системою кутом назад (при груповому блокуванні); взаємодія команди в нападі при контратаці із другої передачі гравця, що виходить із задньої лінії; взаємодія команди в нападі при контратаках із прийманні-передачі або відкидів; чергування взаємодій у нападі з передач гравця пе- редньої лінії і вихідного з задньої лінії залежно від ситуації, те ж саме, але при контратаках і дограваннях; чергування систем гри в захисті залежно від ситуації й особливостей дій атакуючих команд суперника.
6. ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ
Сучасний волейбол відрізняє висока швидкість польоту м’яча, швидкість переміщень гравців, швидка й раптова зміна ігрових ситуацій. Гравцю в процесі ігрових дій доводиться сприймати ве- лику кількість об’єктів або їх елементів. Тому великі вимоги вису- ваються до вміння розподіляти і переключати увагу, до спостереж- ливості і швидкості орієнтування.
Створення ситуацій, за яких є найкраща можливість для здійснення заздалегідь задуманих прийомів, приховування власних намірів і дій – усе це висуває вимоги до мислення волейболістів. Тактичне мислення гравця дуже специфічне. У процесі виконання того або іншого технічного прийому воно невіддільне від самої дії і характеризується не лише умінням знаходити правильний тактич- ний хід, але і реалізовувати його.
Швидкий темп гри, її тривалість, напруженість боротьби, го- товність до виконання відповідних дій при дефіциті часу, результа- тивний характер кожного прийому і велика відповідальність будь- якої дії, а також присутність значної кількості глядачів, що бурхли- во реагують, визначають насиченість гри сильними й різноманіт- ними емоціями, одні з яких позитивно впливають, інші –негативно. Психологічна підготовка здійснюється разом з фізичною, техніч- ною та тактичною.
Для волейболу характерна висока емоційна та інтелектуальна насиченість. Емоційний стан волейболістів дуже впливає на їх гра- льну діяльність. Уміння володіти собою та емоційна стабільність – запорука точності рухів, ясності тактичної думки.
Високий эмоційний підйом та хороша морально-вольова підго- товка нерідко приводять до перемоги над більш сильним супротив- ником. Вольові якості волейболістів проявляються в подоланні перешкод, обумовлених особливостями гри.
Цілеспрямованість та наполегливість полягає в активному та неухильному прагненні підвищити спортивну майстерність, в пра- целюбстві на навчально-тренувальних заняттях.
Витримка, сміливість та володіння собою проявляються у подо- ланні негативних емоційних станів, часто пов’язаних із деяким ризиком при виконанні швидких переміщень, стрибків, атакуваль- них дій та при прийманні-передачі м’яча.
Рішучість та дисциплінованість полягає у здатності приймати правильне рішення, сміливо брати на себе відповідальність за- складних ігрових ситуацій, у здатності волейболістів вносити у гру творчість та ініциативу, в умінні підпорядковувати свої дії завдан- ням колективу. Всі ці якості тісно пов’язані.
Психологічна підготовка волейболістів зумовлена характером ігрових дій та особливостями змагань. Виконання більшості прийомів гри пов’язано зі швидкістю реакції, миттєвим переклю- ченням із одних форм рухів на інші, з правильним орієнтуванням на майданчику. Складність ігрових дій полягає у тому, що увесь арсенал прийомів доводиться застосовувати у різних комбінаціях та умовах, які відрізняються за швидкістю та характером.
Гра волейболіста пов’язана з виконанням відповідних дій в умо- вах гострого дефіциту часу, і тому потрібно максимально швидко реагувати, точно та своєчасно сприймати відповідні рухи.
Ефективність техніко-тактичних дій визначається гарним пери- ферійним зором волейболістів, високим рівнем розвитку у них інтенсивності, стійкості, розподіленням та переключенням уваги. Волейболісту потрібно одночасно сприймати велику кількість об’єктів, які визначають обсяг його уваги, миттєво переключати та розподіляти його.
Гра в нападі з першої передачі, вихід гравця з задньої лінії до сітки для організації атак, різних варіантів захисних та нападальних дій – усе це висуває високі вимоги до мислення волейболістів. Їм необхідно вміти швидко та точно орієнтуватися й оцінювати дії партнерів й супротивників у грі, самостійно приймати ефективні тактичні рішення, розгадувати задумки супротивника. Взагалі в тактичних діях волейболістів реалізується їх творче мислення, пам’ять та уява.
Одна з важливих психологічних особливостей рухової діяльнос- ті волейболістів – це вміння виконувати точні й диференційовані просторово-часові та м’язові зусилля.
ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ НА ЗАНЯТТЯХ І ЗМАГАННЯХ З ВОЛЕЙБОЛУ
Як і в будь-якій сфері життєдіяльності, у волейболі існують пе- вні правила техніки безпеки як у спортзалах, так і на відкритих майданчиках.
1. До занять з фізичного виховання допускаються особи, що пройшли медичний огляд та інструктаж із техніки безпеки занять волейболом.
2. Суворо заборонено знаходитися студенту в спортзалі без ви- кладача (інструктора). Всі дії в спортивному залі виконувати лише під керівництвом та за дозволом викладача або інструктора.
3. Обов’язково слід виконувати розминку перед заняттям. Без розминки студент до заняття не допускається.
4. Не можна ставати спиною до гравців, які виконують атакува- льні дії.
5. Одяг для занять повинен бути чистим та зручним. Майки (футболки), шорти або штани (що не перешкоджають вільним ру- хам) та взуття (з м’якою підошвою та без підборів або шипів). За- йматися у взутті зі шкіряною підошвою небажано, оскільки воно має погане щеплення з поверхнею майданчика.
6. Категорично заборонено носити прикраси та наручні годин- ники, які в процесі заняття та гри можуть спричинити травму.
7. Довге волосся необхідно підв’язувати.
8. Заборонено вживати жувальну гумку або їсти під час заняття.
9. Категорично заборонено стрибати та висіти на стійках та сітці для гри у волейбол, бити по м’ячу ногами.
10. У разі виявлення пошкоджень снарядів та інвентаря слід тер- міново доповісти викладачу або інструктору.
11. За носіння окулярів та лінз під час занять студент відповідає особисто.
ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Назвіть дату виникнення та засновника гри у волейбол.
2. Коли волейбол було включено до програми Олімпійських ігор?
3. Назвіть дату заснування Міжнародної федерації волейболу.
4. Де й коли було затверджено нові правила
гри у волейбол?
5. Назвіть різновиди
волейболу та поясніть
їх суть.
6. Розкажіть основні
правила гри у волейбол.
7. Розкрийте значення
загальної та спеціальної фізичної підготовки.
8. Охарактеризуйте основні
технічні прийоми гри у волейбол.
9. Які бувають стійки та переміщення волейболіста?
10. Які бувають види передач
зверху?
11. Поясніть техніку
передачі м’яча двома руками зверху.
12. Які бувають види передач
знизу?
13. Опишіть техніку
виконання прямого нападального удару.
14. Охарактеризуйте техніку
блокування.
15. Охарактеризуйте техніку
нижньої та верхньої
прямої подачі м’яча.
16. Які бувають технічні прийоми
атаки?
17. Які бувають технічні прийоми
захисту?
18. Що включає в себе поняття психологічної підготовки?
19. Сформулюйте основні
положення техніки безпеки
на заняттях з волейболу.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Верхошанский Ю. В. Основы специальной силовой подгото- вки в спорте / Ю.В. Верхошанский. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Физкультура и спорт, 1977. – 216 с.
2. Верхошанский Ю. В. Основы специальной физической под- готовки спортсменов. / Ю. В. Верхошанский. – М. : Физкультура и спорт, 1988. – 332 с.
3. Войтенко В. П. Здоровье здоровых : Введение в санологию / В. П. Войтенко. – К. : Здоров’я, 1991. – 246 с.
4. Волков В. М. Восстановительные процессы в спорте / В. М. Вол- ков. – М. : Физкультура и спорт, 1977. – 144 с.
5. Волков H. H. Биохимия мышечной деятельности / H. H. Во- лков, Э. Н. Несен, A. A. Осипенко, С. Н. Корсун. – К. : Олимпийс- кая литература, 2000. — 504 с.
6. Беляев А. В. Волейбол : теория и методика тренировки / А. В. Беляев, Л.В. Булкина. – М : Физкультура и спорт, 2007. – 178 с.
7. Барбара Л. Виера. Волейбол / Виера Л. Барбара, Бонни Джил Фергюсон. – М. : ACT Астрель, 2004. – 160 с.
8. Ермаков С. С. Тренажеры в волейболе / С. С. Ермаков, К. К. Мартышевский, Н. А. Носко. – К. : ИСМО, 1999. – 160 с.
9. Слупский Л. Н. Игра связующего / Л. Н. Слупский. – М. : Физкультура и спорт, 1984. – 95 с.
10. Икеда Н. Волейбол : путь к победе / Н. Икеда, Я. Ма- цудайра, М. Сайто. – М. : Физкультура и спорт, 1983. – 104 с.
11. Буш-Остерман Э. Гимнастика для позвоночника/ Э. Буш- Остерман, пер. с нем. В. Малахова. – М. : Олимпия, 2008. – 56 с.
12. Люси Бурбо. Тренируем мышцы живота и спины 10 минут в день. – Ростов-на-Дону : «Феникс», 2005. – 224 с.
13. Демчишин А. П. Підготовка юних волейболістів / А. П. Дем- чишин, Р. С. Мозола, Ю. М. Панишко. – К. : Радянська школа, 1982. – 191 с.
14. Железняк Ю. Д. Подготовка юных волейболистов / Ю. Д. Же- лезняк, Ю. Н. Клещев, О. С. Чехов. – М. : Физкультура и спорт, 1967. – 295 с.
15. Круцевич Т. Ю. Теория и методика физического воспита- ния : учебник для высших учебных заведений физического воспи- тания и спорта / Т. Ю. Круцевич. – К. : Олимпийская литература, 2003. – Т. 1. – 423 с.
16. Пирогова Е. А. Совершенствование физического состояния человека / Е. А. Пирогова. – К. : Здоров’я, 1989. – 168 с.
Навчальне видання
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
ВОЛЕЙБОЛ
Практикум
для студентів усіх спеціальностей
Укладачі:
ЄРЕМЕНКО Валентина Григорівна СВІРСЬКА Тамара Федорівна
Редактор Л. М. Дудченко
Коректор Л. М. Романова
Комп’ютерна верстка
Н. В. Чорної
Підп.
до друку 16.04.2013. Формат 60х84/16. Папір офс.
Офс.
друк. Ум. друк. арк. 2,55. Обл.-вид. арк. 2,75.
Тираж
100 прим. Замовлення № 65-1.
Видавець і виготівник Національний авіаційний університет
03680. Київ-58,
проспект Космонавта Комарова,
1.
45
Комментарии
Отправить комментарий